-Ні, ти не той, що йде у глибину. Ти залишишся
тут. ТИ будеш закріплений за живими.
-Але чому я не можу бути з усіма?
-Я не можу тобі пояснити, але ти сам зрозумієш
те, що просто не створений для колективного розуму,-Всередині мене спалахнув
образ безмежного всесвіту, що складався з безмежності душ.
-Це і є Бог?
-Напевне, він і є.
Висока струнка жінка в темному вбранні подивилась
на мене. Вона була милою, але не божественно вродливою. Щиро кажучи, мені
навіть стало дещо прикро, що така безмежна й невмолима сила не мала досконалої
краси.
-А досконалості немає в світі,-посміхнулася
вона,- бачиш? Я вже не така прекрасна, як ти гадав.
Мабуть, мавши тіло, я б почервонів. Хоча ні,
дійсно почервонів, як зрозумів те, що вона читає мене, немов розкриту книгу.
-Як це так? Я гадав, що...хм...ну, взагалі-то, в
світі має бути щось досконале.
У відповідь я отримав поблажливу посмішку. О ні,
я помилився, вона була чарівною. Чарівною завдякі тій вроді, яку важко описати
простому смертному, а якщо бути точнішим, умерлому.
Яка гірка іронія. Після смерті мені сподобалася
сама Смерть. Я засміявсь, але цей сміх зовсім не був радісним. Усередині виник
гіркий осад. Я впав на землю й закричав. Мені було дуже больно. Я втратив усе й
усіх.
У своєму дурному житті я нічого від нього не
взяв. У мене так і не було дитини. Хто продовжуватиме мій рід? Я збирав знання,
хотів примножити їх. Я прагнув досконалості. А, виходить, нащо?
Адже насправді навіть світ її не має. Ставив
перед собой безглузді цілі, постійно городив себе від життєвих задоволень.
Сподівався на майбутнє. Врешті-решт, я сподівався жити до скону. Але. О,
бовдур! Як я міг гадати про вічність, якщо навіть не міг спланувати
завтрашнього дня. О, Сенека! Наскільки ж ти був правий, коли казав ці слова!
Так нерозумно, дуже нерозумно вмерти!
Просто їдеш у авто на передньому сидінні. Веселі
розмови з водієм, жарти, підколи. До речі, він теж десь поруч...або ні? Може,
його віднесло до Бога? Буде жити там у нього за подолом. Наново сумна
посмішка з'явилася у відповідь моїм думкам.
Нащо, скажи, нащо тобі було, Андрію, лякати
дівчат, що сиділи позаду, величезною швидкістю? І я ще герой, ні, просто
дурень, ловлячи кайф од адреналіну, весело кричав! Ну перед ким, перед ким
треба було хизуватися? А потім що? Роковий поворот у вигляді літери S - і частина двігуна заходить мені в тіло. О, Мамо,
пробач мені за те, що я підвів тебе.
Я пішов уперед. Світ
став іншим. Взагалі. Багато нематеріальних сутностей блукало навколо, не
звертаючи на мене уваги. Величезні, тремтящі, мов нагріте повітря, стовпи
здіймалися з різних місць та уходили нагору в безмежну далечінь. Вони майоріли
сірим, золотим й блакитним кольорами. Небо змінилось на червоне, залишивши
хмари тільки в моїй пам'яті.
О ні, я все ж таки
досяг вічності. Як там казав Гете? «Світ буття - до прикрощів мала риса серед
небуття світів пустих»? «Твої слова не позбавлені істини», - сказав би Сократ і
я, сумно киваючи в німій згоді. От тільки не такі вже ці світи пусті.
