|
Життя - це
автостоп до смерті.
Життя - це
автостоп до смерті.
Так думаю я,
колошкаючись у поїздах "Львів-Рахів", "Чернівці-Львів"
періодично.
І шукаючи собі
опертя,
Віднаходжу лише
земне тяжіння, крила не виросли,
позич-но !
Дешевий чай,
цукрова скупість -
Це все, що дарує
мені огрядна провідниця з
порепаними ліктями.
Все більш дратує
така тупість,
Як суміш рожевого
лаку провідниці з її ж
брудними нігтями.
Бабусі
обговорюють "по чому молоко",
А мене цікавить
тільки "по чому зараз найдешевше
пиво".
В якоїсь дівчини
напис "веллком",
Ззаду на короткій
спідниці. Мала любить жити
красиво.
Старий пес влігся
на холодну підлогу
І нишпорить по
всіх своїми очима, сповненими
суму.
Віе певно, як
ніхто тепер, вірить у Бога,
Щурячи вуха від
втоми і шуму...
Таке...
Лише вокзали
дають фору (тікай)
Попалені старі
світлини...
Чомусь не
зроблені нові...
Думки рояться в
голові...
Волосся кольору
малини...
Вино старе і
недопите...
Склянки
напівпорожні, повні ?...
Налийте хтось
йому, шановні...
Він оптиміст, та
вже добитий...
Грязюка з снігом,
світлофори...
Яке велике й темне
місто...
Твоє життя не має
змісту...
Лише вокзали
дають фору...
Готуючи вірші
Ночами, як
ніколи, нагостривши ножі,
Нуртують почуття,
готуючи вірші.
Слугуючи
приправами, думки і почуття,
Мов пресі,
відкривають роздягнуте життя:
Без масок і
театру, таким, як воно є
Розпродують без
кошту вірші життя моє.
Воно, як на
дієті, - солодкого є мало,
Розбавлене
слізьми, не раз в них потопало.
Готуючи вірші,
нуртують почуття,
Хоч ріжуть, та не
кидають душу у сміття.
Ночами, як
ніколи, нагостривши ножі,
Думки із серця
ріжуться і пишуться в вірші.
| 
