ГРІЗЛІ СУТНІСТЬ...Ні ти, ні я-не знаєм суті- вона у глибині віків; кожен живе в духовній скруті, очікуючи світлих днів. Все більше скрута-гасне світло, але до суті кожен йде; своєю стежкою важкою- ніби стороннє щось веде. Але не страшно заблукати- і суті так і не знайти; страшніше себе вгамувати, коли не те зовсім знайти... ДЕРЕВО МУДРОСТІ....Дуб старий стоїть серед степу і гортає прожиті роки. Сумував він в хвилини печалі і радів у щасливії дні. Не один коло нього проходив, але кожного він пам ята. Хтось напитись давав йому воду, а когось тут сховала земля. З кожним він щиро вітався і схиляв свою голову вниз. І водночас величним лишався, споглядаючи велетнем ввись. Дуб пізнав і дощі і засуху, його вітер хитав мов дитя. Роси вранці тривоги змивали, і теплом зігрівала земля. Солов ї своїм співом будили, і зірки закликали до сну. Біля нього проходили люди, мов гортаючи долю свою. Він зберігав усе й донині, але все зникло лиш за мить. Його спиляли і згубили, коріння вирвали з землі. Але в повітрі навіть нині, здіймаються його думки...  ЖИТТЄВИЙ ПЕЙЗАЖ.
Казкова ніч і ясні зорі,
що падають вогнями вниз.
Мороз скрипить, крадеться вітер-
все ніби у казковім сні.
Думки зникають у безмежжя,
зимова музика луна.
Та ніч коротка-не безмежна,
вона, як все-колись мина.
Здійметься сонце і розкине,
своє проміння навкруги
Сніг заблищить, як діаманти,
засліпить погляд і думки.
Рожеве небо змінить жовте,
а потім ніжно голубе.
І так щодня, і так щоночі,
спливають сторінки життя... 
ДИКИЙ АНГЕЛ.
Що у душі і що назовні?
вже терези печалі повні.
Вона камінням тягне вниз,
роками ідол серце гриз:
Шматав і рвав, бентежив мрії,
зубами розгризав надії.
Той, хто розумний-все ж дурний,
той, хто не рідний-тільки твій.
Під небом- де світло немає простору,
хіба один підкорить гору?
Аби вдихнути аромат,
коли життя мов водоспад:
Із шумом пролітає
і кожен так замало знає.
Чого чекати, що робити,
для чого кров безглуздо лити?
Таких розумних в Світі багато,
а більшість собі лише створює свято.
Завжди суддею легше бути,
ніж вироки Його збагнути.
Нехай з небес натхнення зійде,
нехай в оселю кожну ввійде.
Нехай пробудиться від сну-
усе, що спало у диму.
В безглуздя вогнищі, у пеклі,
невже дощі бувають теплі?
Вони завжди були із сліз,
а дикий ангел серце згриз.
для Г.І.С.
| 
