Російська революція в 1917 році викликала серед «малоросів», зокрема серед свідомих українців, незвичайний розгін національної свідомости та активности. В той час як у Києві ріжні керуючі осередки з розвитком українського національного життя все більше закріплювалися й розгортали свою діяльність, на всіх просторах бувшої російської імперії українці все більше та більше скупчувалися для спільної акції при будові нового національно-державного життя.
В кожній російській армії, майже в кожній частині її, включаючи батерій, сотень або військових кораблів і транспортів, де було лише кілька українців, творились відповідні національні організації. Від Владивостока до Петербурґа, від Мурманська до Криму вся територія бувшої царської тюрми народів вкрилась густою сіткою українських гуртків, рад, комітетів, Прoсвiт або навіть локальних урядів, як то було на Зеленому Клині.
Ось тут беру з архіву перше, що попалось під руку, а саме, як відкликнулись організації українців у Чорноморській области на Кавказі на Третий Універсал Центральної Ради. Як відомо, цей Універсал проголосив Українську Народну Республику й революційно розриваючи з російською центральною владою, уповноважнював Укpaїнcький Генеральний Секретаріят перебрати на себе суверенну владу в Україні.
З приводу цього українська новоросійська організація видала відозву в російській мові, зважаючи на те, що більшість українців військових в російській apмiї не вміли читати по-українськи. Подаємо цю відозву тут у перекладі на українську мову.
ВІДОЗВА (ВОЗВАНІЄ)
Брати салдати й матроси українці!
Довгі століття наша мати – батьківщина Україна стогнала під ярмом безправства й сваволі; довгі роки й тяжко хоріла наша рідна Україна. Нарешті вона, єдиним поривом, скинула, обтріпала з себе віковічний гнет, дихнула вільно – могутними грудьми й глянула своїми чистими промінчастими очима на світ Божий. І бачить вона, що її piдні діти, й рідні українці, розбрелись по всіх містах і селах землі російської, по цілому білому світу, і в крівавім поті, в тяжкій неволі здобувають собі шматок черствого хліба. Плаче ваша мати горячими слізми, і благаючи закликає своїх дітей під рідне крило, хоче вона притиснути їх до своїх материнських грудей.
Брати салдати й матроси українці! Чи чуєте ви її могутний, дужий поклик?! Нам здається, що ви чуєте її голос, ми відчуваємо, що вчувши відомости про те, що відбувається на Україні, в нас сильніше починають битись серця, бурхливіше починає кипіти козацька кров.
А на Україні ось що робиться:
10 листопада Україна проголосила себе республикою. Народне представництво України «Українська Центральна Рада» взяла на Україні владу в свої руки й через свій виконавчий орґан «Український Ґенеральний Секретаріят» будує на Україні нове життя, відповідне до волі вcьoгo українського народу.
Всі салдати українці відокремлені в українські військові частини, і тепер вже нараховується три і півміліона українського війська. І це військо, піднесе горячою любов’ю до своєї матері України та всього російського фронту.
Нарешті, брати салдати й матроси українці, ми знаємо, за що воюємо, за що проливаємо кров українську – ми боронимо свою рідну матір, нашу дорогу вітчизну Україну.
Брати салдати й матроси українці! Чорноморська Українська Громада просить вас всіх, які живуть в Новоросійську, прийти 10 грудня, о 6-ій годині вечором, на загальні збори салдатів і матросів українців для обговорення питань, які торкаються біжучих подій на Україні.
Українська організація горячо прохає дорогих братів салдатів і матросів українців міста Новоросійська обов’язково бути на цих зборах!
РЕЗОЛЮЦІЯ МАСОВОГО ВІЧА В НОВОРОСІЙСЬКУ
В той самий час у Новоросійську відбувся масовий мітинґ українців міста Новоросійська. На тім вічу виступав з більшим рефератом А. К. Віче відбулося 12 листопада 1917 в літному театрі міста. Після довших дебат та після докладного обговорення страшних подій, які насувались на бувшу російську державу, збори ухвалили таку резолюцію:
«Анархія обхопила Росію. Братовбивча війна та вживання звірячих засобів і небувалої жорстокости ведуть не лише до озвіріння темних мас, до голоду, до знищення громадських придбань і культури, але й до загибелі цілої російської держави. Не чути високих ідеалів любови до вітчизни, а чується все міцніше й міцніше клич матеріялістичного еґоїзму.
Анархія росте й наближається до Чорноморщини. Ми, новоросійські громадяни, повинні захистити наш край від страшної пожежі, від сорому й страхіття погромів та братовбивства. Єдиним виходом з цього страшного становища ми вважаємо приєднання нашого краю до України й признання своєю найвищою владою Українську Центральну Раду. Центральна Рада, як представниця всієї революційної демократії, високим авторитетом своїм забезпечила спокій і лад на Україні, а логікою подій твердо й рішуче мусіла проголосити Українську Демократичну Республику, збираючи до неї всі українські землі.
Зважаючи на те, що російська держава невідмінно мусить перетворитись на федеративну спілку складаючих її народів, покладаючись на те, що на обох ґуберніяльних з’їздах представників Чорноморської ґубернії було ухвалено відокремлення Чорноморщини від Закавказзя, і знаючи, що людність Чорноморщини принаймні на 70 процентів українська, ми закликаємо мешканців Чорноморщини, всі партії й нації приєднатись разом з нами до проголошеної Української Демократичної Республики й до участи в українських установчих зборах, до яких вибори призначено на 27 грудня. Цим ми врятуємо наш край від руїни та анархії, й цим дамо початок до самоорганізування й других країн, щоб потім всім злучитись у всеросійську федерацію. Так нам велять наші громадські обов’язки, розум і бажання щастя краю.
Цю резолюцію ми ухвалюємо передати до Центральної Ради і до відома всіх громадських організацій Чорноморської ґубернії.
ЗА ПРИЄДНАННЯ ЧОРНОМОРЩИНИ ДО УКРАЇНИ
З розвитком подій окремі українські організації Чорноморського краю й міста Новоросійська створили свій центральний революційний орґан – Українську Чорноморську Раду.
Ота Рада видала таку відозву до всіх українських організацій краю:
«На Україні постали великі події: 7 листопада Українська Центральна Рада проголосила Українську Народну Республику й видала до українського народу й до всіх інших народів на Україні 3-й Універсал, яким призначено днем виборів до українських установчих зборів 27 грудня, а днем скликання їх – 9 січня 1918 року.
Момент великий і славний. Момент історичний. Віднині український народ стає вільний, а Україна стає незалежною й одержує право суверенности, цебто рішатиме сама свої справи через своїх виборних людей, щоб потім увійти до всеросійської федеративної республики членом рівним і самостійним. Найвищою владою на Україні всі признали Українську Центральну Раду, яка своїм високим авторитетом, як представниця всієї революційної демократії на Україні, забезпечує спокій і не допускає анархії, погромів та братовбивчої боротьби.
У склад України входять: Київщина, Полтавщина, Чернигівщина, Поділля, Волинь, Таврія, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина та українські частини Курщини й Вороніжчини. Але, на превелике наше горе, Центральна Рада не прилучає поки що до України Чорноморської ґубернії, бо вона мовчала й досі не заявляла про себе. А між тим людність Чорноморщини на 70 процентів українська, й може скоїтись велика несправедливість. Почуття патріотизму і бажання спокою для нашого краю, бо тільки в приєднанню до рідного народу й в приєднанню за найвищу владу – Українську Центральну Раду – ми бачимо гарантії миру й спокою, – вимагають від всіх українців Чорноморщини вжити всіх заходів, що чорноморський нарід відгукнувся й ухвалив резолюцію та переговори про те, що він є український народ, і просить Центральну Раду приєднати наш край до Великої України.
Для цього із приводу передвиборчої агітації за український список кандидатів до установчих зборів, від Української Чорноморської Ради має об’їхати Чорноморщину тов. К. Рада просить Вас, щоб негайно взятись за підготовку тов. К. ґрунту для організаційної праці. Тов. К. приїде до вас незабаром. Він прочитає у вас лекцію на тему: «Українська Народна Республика й Українська Центральна Рада». Для того просимо вас негайно замовити найбільшу салю, скликати в найбільшому числі слухачів місцевих і з сусідніх сіл та впорядкувати лекцію заздалегідь. Витрати на подорож тов. К. Чорноморська Рада прохає прийняти на ваш кошт. Маючи надію, що ваша громада вжиє всіх сил, щоб підняти нашу рідну справу як найвище, просимо приняти щиру пошану».
ВСІ ЗА ПРИЄДНАННЯ ДО УКРАЇНИ
На заклик Української Чорноморської Ради 4 січня 1918, в Новоросійську відбулися збори всіх партій та організацій міста Новоросійська та Чорноморської ґубернії. На тих зборах було ухвалено постанову, яку передаємо в перекладі з російської мови на українську:
Резолюція ухвалена загальними зборами представників зареґістрованих 29 політичних, національних, громадських і професійних організацій міста Новоросійська, скликаних 4 січня 1918, Чорноморською Українською Радою:
«Комітет службовців майстерень Владикавказької залізної дороги; Чорноморський Союз Покалічених Вояків; Новоросійська міська продовольча Управа; чорноморське українське товариство «Просвіта»; Новоросійський комітет партії Дашнакцутюн; Новоросійська українська військова рада; Грузинське культурно-просвітницьке товариство; Новоросійський районний комітет союзу залізничників Владикавказької залізної дороги; Російська соціял-демократична робітнича партія (новоросійська організація); Професійний союз службовців торговельно-промислових і кредитових установ Новоросійська; Чорноморський союз споживчих товариств; Чорноморська група партії соціялістів-революціонерів; Споживче товариство «Обєдіненіє», Українська партія соціялістів-революціонерів; Чесько-словацьке товариство; Армянський комітет соціял-демократичної партії Гачакістов; Професійний союз робітників табачних підприємств; Чорноморська українська рада; Всеросійський союз моряків і річників торговельної фльоти; Чорноморська земельна управа; Ротний комітет 3-ої роти 229 пішої донської дружини; комітет скорострільної команди 2-го пограничного баталіона; Рада жидівської національної общини; Партія народної свободи; Представники одеського союзу моряків; свобідна артіль новоросійського порту; Контора новоросійських майстерень; Новоросійське естонське товариство; Соціял-демократична партія.
Ми, представники політичних, національних, громадських та професійних організацій Новоросійська, зібравшись на поклик Чорноморської Української Ради 4 січня 1918, на загальну нараду з приводу біжучих подій і питання нашого відношення до Української Народної Республіки, після всебічного обговорення прийшли до такого висновку:
Приймаючи на увагу, що гаслом сучасного часу є політична незалежність і братерство всіх націй; що українська демократія зробила до того початок, проголосивши Українську Народну Республіку і 3-й Універсал, під яким ми всі цілковито підписуємося;
Приймаючи на увагу, що анархія та громадянська війна, які привели країну до економічної руїни, а людей до здичавіння, повинні бути замінені порядком, відновленням свободи й притягненням народних мас до творчої будуючої праці;
Приймаючи на увагу, що Чорноморська ґубернія етнографічно, культурно й навіть географічно повинна неминуче тягтись до України –
Ухвалили:
а) Просити Українську Центральну Раду про приєднання та про включення нашого краю в Українську Народну Республіку;
б) Предложити до обговорення й для підтримки цю резолюцію в найскорішому часі губерніальному з’їздови представників Чорноморської губернії;
в) Повідомити про ці постанови Кубанську Законодавчу Раду й висловити побажання, щоб Кубанське Військове Правительство, яке без сумніву поділяє велику ідею об’єднання всього українського народу в одну нероздільну міцну державу, також поставило подібне питання у відношенню до спорідненого й близького нам Кубанського краю;
г) Прохати Ґенеральний Секретаріят Української Народної Республіки, приймаючи на увагу цю резолюцію, зробити всіляку можливу підтримку її та дати фінансову й матеріяльну підтримку, якої наш край потребуватиме;
д) Доручити Чорноморській Раді післати копії цієї резолюції до Української Центральної Ради, до Ґенерального Секретаріату, до Кубанського Військового Правительства, до Кубанської Законодавчої Ради, до Новоросійського Совіту Робочих та Салдатських депутатів, а місцевій владі та всім, кому буде треба».
Далі йдуть підписи представників, які були учасниками зборів.
Не треба дивуватися тому, що в ті часи відозви до українців іноді видавалися в російській мові, бо всі, хто вчився грамоти в Росії, вчились її в російській мові, а тому мало хто вмів добре читати по-українськи. Та для національного освідомлення й відчування своїх власних українських інтересів мова значіння не мала. Наприклад, айриші цілковито були втратили свою мову, і в англійській мові порозуміючись, виробили собі самостійність.
З того новоросійського прикладу бачимо, яким величезним моральним авторитетом користувалась Українська Центральна Рада, як демократичний парлямент народів, які заселювали Україну. Моральний авторитет її сягав далеко за межі етнографічної України, й притягав до неї демократії ріжних народностей. Коли Українська Центральна Рада не довела свого завдання до щасливого закінчення, а саме до скликання українських установчих зборів, яким мала передати свою революційну владу, то причиною цього було не зменшення її морального авторитету, але зовнішня сила, ворожа українській державности й українському національному відродженню, яка кривавою війною пішла з півночі «для собіранія в єдіно русскіх земель». Українська Центральна Рада не мала тих величезних матеріяльних та людських резервів, якими користувалась московська влада, яка вислала свої війська на завоювання України.
Не міг я ніде відшукати в комуністичній пресі матеріялів про сучасне українське життя в Чорноморській окрузі. Цікаво, як воно розвивається там, якщо дійсно жевріє. Скільки там є українських районів, скільки там українських шкіл та інших українських організацій? Адже навіть за переписом 1926 року, якого провела в Совітському Союзі комуністична влада, українців там було налічено 103 922 або 35,7% всього населення, а москалів було тільки 96 000, або 33,0%.
У районах українці жили так: в Анапському – 61,7%, а москалів – 22,1%; в Геленджикському – українців 49,9%, а москалів – 20,8%; в Кримському – українців 57,9%, а москалів – 19,5%; в Новоросійському – українців 38,6%, а москалів – 38,7%; в Сочинському – українців 16,9%, а москалів – 14,8%; в Туапсинському районі – українців 32,3%, а москалів 37,4%.
Отже, тільки в двох районах дуже незначна більшість мешканців назвала себе «росіянами». Не без того, щоб між ними не було досить «малоросов», цебто несвідомих українців.
З московських комуністичних друкованих джерел знаємо, що в тих округах далі панує «общепанятний язик» та московські школи й інші установи. Отак виглядає розвиток національної культури серед українців під московським пануванням.
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7398
