«Крім влади і опозиції в суспільстві має утверджуватися позиція і точка зору вільних людей на те, що відбувається в країні та в світі. Позиція, яка не представляє інтересів політичних партій, не захищає інтереси корпорацій, окремих суспільних груп. Вона не є ПРОТИ когось. Вона – ЗА ціле суспільство.
Вільною може бути людина, яка звільнила своє мислення від омани та ілюзій. Незалежна громадська позиція вільних людей спирається на незалежне і неупереджене мислення. Його сьогодні бракує в нашому суспільстві. «Демократія, ринкова економіка, громадянське суспільство, права людини» — ці терміни, якщо за ними в свідомості людини немає належного змісту, легко перетворюються на політичні гасла та на засоби вишуканої маніпуляції та боротьби з політичними опонентами.
Така ситуація потребує невпинної праці мислячих людей з висвітлення цих понять, аналізу з їх допомогою проблем світової цивілізації та українського суспільства. І на цій основі – широке обговорення і суспільний діалог, визначення напрямків суспільного розвитку і громадянська просвіта».
(З робочих матеріалів до підготовки засад діяльності ініціативної групи «Першого грудня»)

Те, що власкор «Кримської світлиці» стане одним із 76 запрошених на Національний  Круглий стіл, було несподіванкою. А втім, і це можна зрозуміти. Такий собі знак поваги до нашої газети, яка в Криму виконує функції своєрідного духовного маяка. Ну що ж, подяка організаторам акції! Бачити одночасно стільки відомих людей, спілкуватися з ними – це велике везіння. Надто усвідомлюючи, що вони перебувають на видноті упродовж двадцяти років, від самого проголошення незалежності України. Тоді були недоступними, а тепер ось… зовсім поруч. Однак нині не час фанфар і славословлень – цілком робоча обстановка. Кинулося у вічі: не видно людей, які люблять гучні промови. Самі лише філософи та аналітики. Може, це й краще. Зал приготувався слухати.

Першим узяв слово філософ Мирослав Попович:
— Європейська система цінностей включає глибоку віру в основоположні свободи, які забезпечуються завдяки політичній демократії і додержанню прав людини. Безумовне визнання демократії як єдино прийнятної політичної структури суспільства є аксіомою, на основі якої тільки і можливі різні політичні компроміси. Якщо залишитись у межах політичних оцінок, то те, що у нас відбувається, можна вважати розгромом політичної опозиції і наближенням до однопартійної системи. Як і чвари в керівництві після «помаранчевої» революції, так і згадані судові процеси знижують в суспільстві рівень довіри до державних інституцій та політичних лідерів. А ця обставина штовхає до силових розв’язок, до авторитарної системи. В остаточному підсумку успіх демократизації нашого суспільного ладу буде залежати від економіки. Заходи, що вживаються владою, мають пройти оцінку на економічну та політичну ефективність. Однак самою лише ефективністю не вимірюється успіх реформаторських зусиль. Економічна політика, як і вся діяльність держави, має ще й духовний, моральний вимір.
На тлі кричущої бідності широкого кола трудящих людей, на тлі наростаючої нерівності нових соціальних класових груп створюється атмосфера напруження, що являє собою великий соціальний ризик. Держава втрачає довіру мас як захисник справедливості… Хотілося б розглянути економічні проблеми з фахової точки зору, але в центрі уваги повинна бути загальногуманістична проблема, яка стоїть перед нами — ліквідація соціальної несправедливості.

Модератор круглого столу, відомий телеведучий Юрій Макаров подякував засобам масової інформації, зокрема телеканалу ТВІ, який транслював засідання, а також інформаційним партнерам, які провели Інтернет-трансляцію круглого столу або висвітлювали його роботу. Це «Українська правда», радіо «Свобода», газета «День», газета «По-українськи», «Лівий берег», «Телекритика», портал «Платформа», «Україна інкогніта», «Главком», «Західнет», «Слово Просвіти», «Високий вал» (Чернігів), «Західна інформаційна корпорація» (Львів), медіаплатформа Сумського центру досліджень регіональної політики, американська українська незалежна газета «Час і події» (Чикаго) та інші. Потім узяв слово Євген Сверстюк:
— Хтось, може, надіється на нові індивідуальні рятувальні пояси, але насправді у нас сьогодні все простіше. Йдеться про те, щоб глянути одне одному у вічі і взятися за руки. Нас зібрала тривога: ми втрачаємо відчуття справжності життя і відчуття ґрунту під ногами. Ми опинилися в полоні споживацького матеріалізму. Духовні вартості стукають у двері і в скроні... Вони єдино справжні, в них наш єдиний порятунок – як і сто, як і тисячу років тому. Той дзвін тривоги зібрав нас на Національний круглий стіл. Кілька слів про пошук нових вартостей. «Ініціатива Першого грудня» — це ініціатива церков, які мають сталі традиційні вартості і культивують їх. Утрачені комуністичні вартості були в основному християнськими вартостями «навиворіт». Тобто правда, але класова; добро – «з кулаками»; закон, але не один для всіх... Служіння, але вождеві. І, нарешті, ідеал щастя для майбутніх поколінь – своєрідна заміна потойбічного життя. Але треба повертатись до справжніх вартостей, хоч це і непросто. Ще ніколи в історії люди не змінювалися під впливом логічних аргументів, — любов і голод рухали ними. В епоху споживацтва і любов, і голод притуплені. Люди сміються з колишніх романтиків, спраглих високої любові, з революціонерів, спраглих справедливості, і навіть з авантюристів, готових на великий ризик. Зневажений і віками висміяний міщанин нині купається, як вареник у маслі. Його захищає філософія споживацтва. Він дбає про своє тіло і тільки про тіло. А ми апелюємо до ідеалістів, які не сприймають масову психологію, ми звертаємось до розуму, який вказує на прірву під ногами. Ще ніколи люди не лякалися прірви, ніколи не слухали попереджень. Але завжди якась незрима рука їх зупиняла... І тоді вони задумувалися над своєю вигодою. Мені вигідно, щоб сусідові теж було добре, щоб він був влаштованим і неагресивним. Виходить, ніби «любов до ближнього». В наших реаліях усі українські партії — посткомуністичні. Усі вони вирощені режимом, який заколисував ідейними словами утробне прагнення до матеріалізму. Тільки одні любили матеріалізм з кримінальним ухилом, інші – з авторитарною державністю, треті з національними сентиментами. Є матеріалісти з християнсько-демократичним забарвленням: «Дай… дай… дай…» – моляться вони. Нам треба відмежовуватися від корисливого матеріалізму і шукати сміливих людей, нонконформістів з ясним розумом і доброю волею. Фактично з цього починали всі реформатори і революціонери. Світ завжди тримався на Божому законі і на правді. Часто він відхилявся, але, зрештою, мусив повертатися до норми... Ми надіємось на рятівний інстинкт самозбереження, особливо на зусилля тих праведників, які є в народі. Ми надіємось на порятунок в Євросоюзі. Але для цього, передусім, треба реформуватися — і психологічно, і морально. Ми всі повинні піднятися вище до європейських стандартів. Коли ми піднімемось і зберемося з силами, то відчуємо, що нам потрібне входження до Європи на рівних. Європа охоче привітає Україну — не згорблену і зрусифіковану, а гідну і певну себе і свого демократичного шляху. Треба пізнати свої сили і покладатися на них. Слава Богу, нас не затягують в минуле «пастки» гордині і величі, як Росію… Потрібна мобілізація всіх духовних сил і сміливі починання! 
Потім надавали слово бажаючим з умовою: виступати коротко, не більше п’яти хвилин. Ось деякі виступи:

Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України:
— Науковці давно знають, що поки не задоволені первинні потреби, то переважна більшість населення (не маю на увазі духовних лідерів) не будуть дбати про демократію і свободу. Їх не так сильно турбує національна ідея... З цим треба рахуватися. В цьому сенсі весь світ сьогодні потрапив до своєрідної пастки. Зростання матеріальних потреб інспірується і збільшенням пропозиції, і абсолютно віртуозною рекламою... Ми закликаємо до відродження моральних цінностей. Я б дуже обережно до цього ставилася, бо не переконана, що традиційні моральні цінності так уже були поширені в Україні... Що все українське населення до революції жило за високими моральними стандартами. Якби це було так, то я не думаю, що відбулося б те, що відбулося. Тому є сумніви… І все ж ми маємо ініціювати формування громадянського суспільства, яке не через революцію (я категорично проти революцій, під якими б гаслами вони не відбувалися), а виключно еволюційним шляхом формуватиме необхідні моральні цінності, яке формуватиме нову психологію людей. Європейське суспільство – воно таке ж споживацьке, як і наше. Трохи нижчий ступінь нерівності, трохи менше багатіїв, трохи менше демонстрації свого багатства… Але воно також споживацьке за своєю природою. Тому не треба думати, що ми можемо мати успіх через місяць, через рік або через два роки. Це копітка праця… І дай, Боже, щоб наші діти і онуки жили в тому суспільстві, про яке ми мріємо. Але я думаю, ми можемо успішно створювати структури громадянського суспільства. І ми маємо боротися за свободу слова! Хочу закінчити словами Томаса Джеферсона: «Є різні види свобод. Але свобода слова є найголовнішою, тому що тільки з допомогою свободи слова можна захистити всі інші свободи…»
Віталій Нахманович, історик, провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва:
— Ми маємо певну «піраміду потреб». Очевидно, що в кожній людині співіснують ці потреби. Так само очевидно, що розподіл людей за домінуванням тих чи інших потреб є більш-менш сталим. Тих, для кого основою є віра, в суспільстві менше, ніж тих, для кого основною потребою є їжа… Хоча людьми рухають потреби, але суспільством рухають ідеї. Ідеї виникають, розвиваються, а потім відбувається їхній занепад. Коли ідеї виникають, на перший план виходить віра. І тому в суспільстві правлять люди, які надихаються цією ідеєю. Чим далі суспільство занепадає, тим до нижчого стану скочуються домінуючі цінності. І той стан суспільства, в якому ми перебуваємо, просто відбиває стан ідей, які сьогодні конкурують в українському суспільстві. Чи то комуністична ідеологія, чи націоналістична, чи ліберальна. Або, скажімо, православна віра чи греко-католицька… З погляду історичного вони перебувають у фазі того чи іншого занепаду. І це виливається в нинішній моральний стан суспільства. Доки в Україні не буде оновлена одна з наявних ідеологій, або поки не буде створена нова ідеологія чи нова віра, яка згуртує це суспільство, ми не зможемо нічого зробити з мораллю… І ще потрібно пам’ятати, що поява нової чи оновлення старої ідеології не обов’язково призведе до таких наслідків, до яких ми прагнемо. Наочний приклад: сьогодні відбувається ренесанс у певній частині ісламського світу. Ми всі розуміємо, що люди, які вчиняють акти самогубства, щоб знищити якомога більше інших людей, не надихаються споживацькою ідеологією. Вони — люди віри. Але чи така віра нам потрібна? Кожне суспільство, кожен народ може сприйняти певну ідеологію. Бо в кожного народу свій характер. Не можна зненацька накинути будь-яку ідеологію народу… Моя теза така: моральна криза не є причиною занепаду суспільства. Вона є ознакою ідейного занепаду. А для його подолання потрібне оновлення ідеологічного стрижня нашого суспільства.

Олександр Палій, політтехнолог:
— Можна дивуватися не так моральному розкладанню нашого суспільства, як тому, що в ньому все ще зберігаються здорові сили. Що можна зробити в цій ситуації? Зараз у нас надзвичайно мала кількість людей, які можуть об’єднувати. Вони є, але розчинені в суспільстві. А ось вага і відповідальність тих людей, які на виду, є значно більшою. Ви всі, колеги, мабуть, відчуваєте цю відповідальність, інакше б вас тут не було… Як людина, яка має відношення до політичних технологій, можу сказати: саме на людях, які мають моральну вагу, лежить велика відповідальність. Якби оці люди, що сидять зараз переді мною, увійшли в опозицію або в якусь нову політичну силу, вони добилися б колосального результату для країни. Зараз величезна кількість потенційних виборців перебуває в пошуку людини, на яку можна покластися. На моє переконання, усуватися від цього і говорити, що ми будемо стояти поза цим, бо не хочемо забруднитися об політику, це буде не зовсім правильно з нашого боку. Просто настає такий момент, коли треба зробити вибір.
Філософ Мирослав Маринович у своєму десятихвилинному виступі нагадав головні тези, які пролунали у Зверненні українських церков від 1 грудня. Ось вони: головна причина негараздів прихована в нас самих, у духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство. Першоджерело суспільних негараздів — не матеріальна, а духовна убогість. Єднання суспільства навколо духовних ідеалів, громадська самоорганізація та взаємна підтримка – найкращий захист в умовах політичних та економічних криз. Виступаючий передбачив, що під час нарад на присутніх накочуватимуться цунамі ідей та емоцій. Однак вище перелічені тези є тими дороговказами, від яких ми не сміємо відступати. Не даймо втягнути себе в новий політичний проект, зазначив він. За нинішнього стану людського духу ми спотворимо навіть найкращий задум. Звідси й завдання для нації: знайти правильне співвідношення між поняттями державної системи, конкретної влади і ціннісної основи суспільства. Влада в демократичній державі належить тільки єдиному суверенові – народу. Будь-яке зловживання отриманим мандатом, усунення народу від реального впливу на переобрання своїх представників у державних органах призводить до узурпації влади, що руйнує як право, так і суспільну мораль. Мирослав Маринович наголосив, що країні потрібна не стільки політична революція, скільки духовне перетворення. Спершу «критичної маси» ентузіастів, а потім усього суспільства. Формула духовного перетворення означає готовність жити чесно самим і привносити мир і Божий лад у суспільство, яке позбавлене єдності та надії. Далі філософ деталізував проблему духовної єдності народу. Вона не є однозначним синонімом його регіональної гомогенності та ідейної гомогенності. Розмаїття місцевих особливостей не слід сприймати як ознаку духовного розколу. Розкол – це розрив стосунків, а не наявність структурного розмаїття, яке не виключає гармонії стосунків. Отже, історичні, культурні, ідеологічні, релігійні та інші відмінності серед регіонів України є багатством українського народу. Проблемою вони стають лише тоді, коли носії цих відмінностей перестають знати і розуміти одне одного. Це спричиняє брак довіри, яким спритно маніпулюють політичні махінатори. Брак єдності та взаємна ворожнеча є ахіллесовою п’ятою українського національного організму. Щоб обірвати ланцюг нескінченних політичних маніпуляцій і тим оберегти себе від чергових поразок, суспільство має домовитися про накладання низки добровільних «табу». Так, суспільство повинно вважати неприпустимою пропаганду міжрегіональної ворожнечі і використання цього інструмента в передвиборних перегонах. Будь-яка дискримінація регіонів, зокрема, в допущенні до високих посад, має вважатися неприпустимою. Має бути накладене табу на публічну конфронтацію з питань історичної пам’яті. Духовна єдність України можлива і досяжна, якщо ми пошануємо одне одного. Якщо сьогодні ми не можемо порозумітися щодо нашого минулого, то хай об’єднає нас майбутнє!
Потім була цікава робота в секціях, на яких розглядалися питання розвитку гуманітарно-духовної, політико-правової та економічної сфер, організація суспільної комунікації. Було щире безпосереднє спілкування з учасниками круглого столу. Зокрема, мені вдалося привернути увагу діячів церкви до деяких «світличанських» публікацій. Наприклад, до статті Валентина Бута з с. Міжводного Чорноморського району «Вичавити із себе раба…» (там ішлося про відчуження від громади парку та частини місцевого пляжу – «КС» від 24.02.2012). А також до матеріалу «Про наші ліси, парки і заповідь «Не вкради» («КС» від 30.03.2012), де також ішлося про відведення зелених зон під житлові забудови. У мене склалося враження, що церковні діячі також болісно сприймають усі ці неподобства і готові тісніше спілкуватися з народом, скеровуючи його енергію у мирне русло. «Гайдамаччину» залишимо історії, а ось цивілізований захист християнських цінностей стане нашим сьогоденням.

Сергій ЛАЩЕНКО

Матеріал з сайту: http://svitlytsia.crimea.ua