Що ви знаєте про специфіку телефонних розмов, адже сьогодні без телефону – аж ніяк? Знаєте, скажімо, те, що якщо поважний чиновник, переважно працедавець, на ваше запитання, коли зайти за відповіддю, обіцяє передзвонити, то зовсім не слід цілими днями сидіти біля телефону – це звичайні садистські штучки тих, хто не хоче сказати вам просто у вічі: «Ні!» Не сподівайтесь почути відповідь і по довідковому телефону міськвиконкому. У будь-якому разі, серед моїх знайомих немає тих, кому б це вдалося. Пам’ятаю навіть, коли поважний міліцейський посадовець диктував телефон (нібито свій, власний) страйкуючим таксистам, яким допекло хабарництво на дорогах. Вони поспіхом записували його на тому, що у кого було, навіть на долонях. Чиновник закликав: «Тільки-но зателефонуєте, і я одразу ж наведу порядок!» Я зателефонувала того ж дня і потрапила у квартиру абсолютно сторонніх людей, яких посадовець обрав за «службу швидкого реагування» методом «тика». На той час я дуже співчувала водіям маршруток, яких грабували «даївці» і які возили нас за одну гривню, і не думала, що з часом ситуація кардинально зміниться. Ось переді мною телефон фірми-перевізника «Демерджі»: 115-116, розміщений за спиною водія у маршрутках цієї установи. Там же «шановним пасажирам» пояснюють, якими вони користуються пільгами, зокрема, інваліди І та ІІ груп і учасники бойових дій ВВВ. Здається, всього п’ять категорій. Можна ознайомитися також і з витягом з Постанови уряду України, якою все це гарантується. Та рибка, як кажуть, загниває з голови. За прикладом поважного урядовця оприлюднило «мертвий» телефон і підприємство «Демерджі» (у всякому разі, таким він є зараз). Довідавшись від чиновників найвищого рангу, що сьогодні величезним злом для держави є пенсіонери (про те, як вони усе своє життя вираховували податки із кожної трудової копійки, якось забулося), деякі водії маршруток розпочали масовану атаку на них, а передусім на інвалідів, котрим нібито гарантовано законом безкоштовний проїзд. І життя показує, що такими є не лише наші кримські реалії – водій маршрутки навіть склав про набридливих пільговиків пісню і не посоромився її виконати на конкурсі-шоу «Україна має талант». Виступ, сприйнятий аудиторією дуже схвально, до речі, навіть продемонстрували по телевізору. Останньою краплею стала моя поїздка 14 липня у маршрутці № 53 АК 4911 АА, що перевозить пасажирів до 7-ї міськлікарні. Ще до того на зупинці «Привоз» мені поскаржився дідусь з паличкою, що потрібний йому автобус перед самим його носом зачинив двері. Сприйняла це як звичайну неввічливість чи неуважність. А дідусь бідкався: «Ще кілька років тому віз візок з овочами до самого дому, а ось тепер вже не можу». «Воно й не дивно, - подумалось, - у ваші вісімдесят з гаком». І ось після довготривалого очікування я, нарешті, сама стала пасажиркою – платеспроможною і без візка. Але у автобусі виявилося двоє інвалідів – одному під вісімдесят та ще не дуже стара жінка. Лишенько, що тут почалося! Водій-молодик готовий був розтерзати цих людей, які не пожертвували йому на бідність по 2 грн. 75 коп. Яких тільки «компліментів» вони не наслухалися! Особливо образило (і мене теж) слово «дармоїди». Адже «дармоїди» - це явище суто сучасне. Варто було за минулих часів лишитися за межами громадсько-корисної діяльності, як до людини конвеєром йшли представники різних громадських організацій (сама була дружинницею) і створювали їй просто нестерпні умови, доки вона байдикувала. Щойно по телевізору (як практично у кожній передачі) повідомляли про те, що за останні 20 років не було побудовано жодного пароплава. Це ж значною мірою стосується комунальних об’єктів, потягів, літаків, атомних електростанцій тощо, які створювалися колись «дармоїдами», а тепер перейшли здебільшого в «хазяйські» руки. Та водій про все це, здається, не знав - не відав. А можливо, йому просто затьмарила розум жадоба до грошей. Половину слів у його монолозі становило популярне слово «з трьох букв», бо він, виявляється, має трьох дітей і шанує своїх батьків, яких теж треба утримувати. Ну а як же бути тоді з чужими батьками, котрі не мають такого сучасного сина-горлохвата? А ось так, як він і продемонстрував це потім. Відчиняючи двері молодим людям, він зачиняв їх перед самим носом у літніх, які зовсім не обов’язково були інвалідами. Старенькі бігли за автобусом, що знову відчинявся для молодих за кілька кроків і знову залишав на вулиці небажаних пасажирів. Ця акція попрання людських прав і гідності тривала аж до виїзду на трасу, де курсують тролейбуси. Пасажири маршрутки, як зазвичай, підтримали водія, котрого «не можна нервувати», а старим порадили (навіть голодними!) сидіти вдома. Та він все ніяк не міг заспокоїтися. На прохання дідуся, який збирався поскаржитися до міськвиконкому, назвати своє прізвище, відповів теж у своєму хамському стилі. Можливо, тому, що знав: рибка гниє з голови, тож принижений і ображений «дармоїд» ніде і ніким не буде почутий. Пригадалося, як наш Президент чемно і душевно звертався з екранів телевізорів та білбордів, вітаючи стареньких з Днем Перемоги й іншими визначними датами. Ну нехай не вистачає грошей на підвищені пенсії, але ж повага та людяність - це не бюджетоутворююча валюта. А герою мого допису замаскуватися важко – кожна уважна небайдужа людина може навести чимало подібних прикладів. Тож, благаю, припиніть травлю тих, кому й так залишилося дуже мало. Це не «сталіністи» і «кати», як їх зручно тепер називати, а трударі, котрі невтомно працювали на суспільство майбутнього, що виявилося таким жорстоким і невдячним.
